+38 (044) 232-99-58

ГЕОПОЛІМЕРНІ ТАЄМНИЦІ АРХІТЕКТУРИ ДРЕВНІХ ЦИВІЛІЗАЦІЙ

Надихають і заворожують архітектурні пам’ятки архаїчної доби. Покоління людей дивилися на них сотні років, пишаючись своєю належністю до могутньої й непереможної людської раси.

Вічні піраміди, ідеально виточені статуї та колони храмів Древнього Єгипту ніяк не можуть порівнятися зі зразками сучасного архітектурного мистецтва з лімітованим «терміном придатності». Тож які знання предків втрачено навіки? Чи можемо ми, зважаючи на набутий за стільки років досвід, підібрати ключ до відновлення технології монументального будівництва?

Підняти непід’ємне Загадкою Великих Пірамід і причиною вікових дискусій став спосіб переміщення кам’яних блоків за відносно короткий термін. А знадобилося їх декілька мільйонів лише для зведення однієї усипальні Хеопса Ще донедавна головною теорією будівництва Єгипетських пірамід було прийнято вважати використання міфічних вантажопідіймальних конструкцій з дерева, повторити проект яких не вийшло ще в жодного інженера наших днів. Експериментальним шляхом були відкинуті теорії різних способів перекочування та волочіння (якщо гіпотетично припустити, як котилися камені вагою до 3 т, ще можливо, то, як зрушувалися з місця вапнякові брили від 15 до 70 т, взагалі не зрозуміло).

Спростовуючи одну за одною теорії походження пірамід Гізи, в якийсь момент цивілізація прийшла б до єдиної гіпотези надприродного покровительства єгипетським фараонам, що мала б залишитися.

Геобетонні гіпотези Давидовича

Тим не менше, ситуацію врятував Джозеф Давідовіц, французький матеріалознавець, що досліджував в’яжучі речовини в будівництві, і відкрив монолітний лужний алюмосилікат, якому присвоїв назву «геополімер».

Значну кількість часу він витратив на пошук доказів штучного походження кам’яних плит, вірячи, що єгипетські майстри застосовували бетонне лиття та моделювали стіни своїх вічних споруд на місці за допомогою геобетону.

У ході досліджень стін пірамід, в камені був знайдений джгутик з декількох волосин. Результати експертизи підтвердили їх органічний склад і, відповідно, істинність трактатів Давідовіца. Оскільки волосся людини не могло проникнути в масив природного каменю, який формувався в кар’єрах сотні тисяч років тому, він міг потрапити туди лише в процесі будівництва.



Про що мовчать скам’янілі статуї
Ще одним підтвердженням застосування технології геополімеризації стала незавершена кварцитова голова Нефертіті. Профіль цариці відмічений добре помітним швом, який міг утворитися лише в результаті сполучення двох симетричних форм, заповнених м’яким штучним каменем. З невідомих історії причин автор не закінчив скульптуру, залишивши кам’яне обличчя невідшліфованим, і даючи нам ключ до розгадки технології виробництва шедеврів старовини.

Єгиптологи старанно замовчували цей феномен, експонуючи скульптуру в профіль, оскільки в них не було правдоподібної версії її створення. Однак після революційного відкриття геополімерів увага світового наукового товариства була прикутою до голови Нефертіті в Каїрському музеї.

Водночас Джозеф Давідовіц вирішив дилему виготовлення кам’яних амфор з вузьким горлом і конусоподібним дном. Ідеально відполіровані вази зі стінками рівномірної товщини, без жодних ознак свердління на внутрішній поверхні або іншого виду обробки абразивними інструментами, були каменем спотикання поколінь істориків. За наявності спектру сучасних технологій «на межі фантастики» майстру знадобиться декілька місяців, або й років, щоб відтворити одну таку посудину.



В те, що давні ремісники присвячували все професійне життя одній амфорі, вперто не вірить і Джозеф Давідовіц. Він говорить, що наші предки вміли виливати штучний діорит, граніт і базальт з кам’яної крихти, змішаної з геополімерним зв’язником. Французький дослідник стверджує, що відтворив формулу мінерального клею, який з’єднує елементи кам’яної породи, розтертої в порох, надаючи суміші після затвердіння монолітний первозданний вигляд.

Як стверджує Давідовіц, кам’яні ємкості виготовлювалися на гончарному крузі з м’якої, як глина, субстанції, яка після отвердіння набувала ідентичної натуральному діориту або кварциту форми. Виходячи з напрацювань Інституту геополімерів у Франції, майстри Єгипту підбирали спеціальні розчини, щоб досягнути необхідної міцності та вартості виробів.

Гіпотези про застосування геополімерної технології формуються і навколо античного будівництва греків та римлян, а деякі вчені сміливо висловлюють думку про рукотворне каміння Великої Китайської стіни в регіонах, де неможливо знайти гірську породу.

М’який камінь або геобетон

Геополімерний бетон – це м’який камінь, зручний для створення натуральних вигинів статуй та досконало рівних будівельних блоків, які після затвердіння стають ідентичними до природних порід граніту. Лише у разі скрупульозного хімічного дослідження можливо встановити його генезис.

Ряд дослідників займається пошуком фактів заперечення геополімерного виробництва застиглих зразків древньої архітектури, але навіть їх аргументи не спростовують, що геополімерні матеріали мають суттєві переваги перед іншими мінеральними клеями, цементними бетонами та захисними засобами. Вони міцні, не піддаються корозії, стійкі до температур та розтріскування. Геополімерний клей не виділяє небезпечні гази і зменшує загрозу «парникового ефекту», гарантуючи екологічну безпеку.

За даними Дж. Давідовіца, давньоєгипетський рецепт геобетону складається з таких компонентів, як висушений річковий мул, розтертий вапняк, попіл, сіль і трішки вапна. Окрім неорганічних в’яжучих речовин, інколи для збільшення в’язкості використовувалася незначна частка органіки (яйця, перегній або дьоготь). Інженери-хіміки проводили експерименти для відтворення пропорції геополімерного бетону, і отримували матеріали з різними показниками міцності після затвердіння.

Сьогодні будівельники намагаються приготувати геополімерний бетон своїми руками, використовуючи рідке скло і «летку золу». Таким чином, вони виробляють міцні бетонні конструкції та вирішують проблему переробки пилу після спалювання палива, що осідають на фільтрах і стінках котів, а згодом – забруднюють навколишнє середовище.

Як працювати з геополімерами

Древні єгипетські скульптори і будівельники працювали з геополімерами цілком ординарним способом. Вони володіли хімічним секретом збалансованих сумішей на основі глини, гіпсу або вапняку. Консистенція матеріалу нагадувала сучасний пластилін. Його вкладали в форми потрібного розміру і фактури, на ньому штампували твердими предметами ієрогліфи та моделювали інші необхідні рельєфи. Затвердіння проходило в природних умовах, без пресування або випалювання. Після застигання вироби шліфувалися, як натуральне каміння.

В лабораторних умовах геополімерний бетон від виробника утворюється в ході низькотермального синтезу мінеральних речовин. За словами Жозефа Давідовіца, відкрити геополімери йому допомогли не технології, а багаторічні експерименти й випробування. Аналогічного результату, вірогідно, міг досягнути спостережливий дослідник до нашої ери.

Замість висновку

У науковому світі майорять й інші вражаючі гіпотези походження монументальних архітектурних пам’яток Давніх часів, але навряд чи історія зможе коли-небудь отримати впевнене підтвердження однієї з них. Безперечно, теорія Давідовіца наблизила людство до розгадки на крок ближче за інші.

Команда GEOFIP взяла за основу вірогідність монолітного будівництва скульптурної й архітектурної творчості наших предків. Запропоновану французькими вченими, і розробила на основі цієї концепції антикорозійні та вогнетривкі геополімерні продукти. Відгуки про інновацію на ринці промислових в’яжучих дають підґрунтя вважати, що багатовікові міфи прогресивно матеріалізуються, а людство знову отримало можливість будувати споруди, непідвладні часу.

Дізнайтеся більше про властивості сучасних геополімерів родом з далекого минулого тут